ВасильМахно

    Запах любові

Мій пес повернувся під ранок
ранений в боротьбі з хтивості.
Лежить саме під осінньолистим кленом
і зализує язиком круглу рану
Глибоку на пів пальця.

За кілька годин махатиме хвостом
до моєї руки з м’яса.
Потім знову втече з дому
на запах іншої суки.

А люди ще сплять і сняться одне одному.

Хто перший сказав що кохання є прекрасним:
А хто це прекрасно скаже останній?

    Я – вона

Ця стара жінка в капелюсі і норковій накидці на плечах
що святкує тут свою пам’ять
це я

Придивляюся ближче. Бачу докладно кожну променисту
зморшку її посміху.

Підносить тістечко з діркою до блідого місця шкіри яке
колись було моїми устами


Відкриває лице і вкладає туди тістечко настромлене на палець.
Палець згрубілий у вузликах як весняна галузка,
як Едіт Піаф.

Як я тепер торкатимуся твого тіла її кістлявою рукою?

Підносить обличчя до твого. Закриваю повіки
Забуває що нема уст.
Забуваю.

    По п’яте

Щохвилі вбиваю одну нав’язливу думку як обридливу муху.
А вона тільки хоче жити.

Уявляю собі кохання як велетенську мушку

Цікаво хто ж тоді помер би першим неприродньою смертю:
Я, вона, чи той райський плід?

    Звичайно, що це тільки початок знайомства із талановитою польською поетесою. Я гадаю, давно настав час повноцінного входження українського читача у поетичний світ Кристини Ленковської. Бо це той досвід, який нас завжди болітиме. Настільки він автентичний і водночас болісно-прекрасний.