Переклад з польської Євгена Барана

    PEKTORAL 1-2 (2-3) 2008, Ukraina

    ПРОВІСТИВ АДАМ СЕТОВІ

Цілуй
але вважай аби зерно урожаю
не випало звуст
як лихе слово
Тоді дерево хреста не виросте
на городі і не буде
що двигати

    NATURA MORTA I СОБАКА

Два предмети наближені до себе
стоять незламні
як на образі олійному
манірному.
Чути воркотання гармонії
і шарудіння варти.

Двоє людей стає поряд
установлює
а стоячи відходять і повертаються
показово
мовби у німім кіні.
Чути музику десь поряд із світу
і розмову про поліси на життя.

Моя собака наближаючись до мене
завжди є довірений.

* natura morta – мертва природа

    ПРОПОВІДУВАННЯ ПТАХАМ

Серед зими повернулися птахи
теплою рікою вітру
Чула що це були
жайворонки.
Так само завтра підкрадеться
мороз своїм феоновим потоком.

Хтось бачив святого Франциска
який проповідував
птахам

    ДВІ ДОЛИНИ

        Андрієві Стасюку (Andrzejowi Stasiukowi)

Мовиш з гордістю що чорна діра лісу
щодень стає долиною світла
збільшується і злітає.

А зоря міста помирає на світанку
і ніхто не пригадує її долиною смолоскипів
затоплену водою.

Поглянь на долину долоні як сходять
і гаснуть. Чи обидві не провадять
на гору?

    Є-Є

Про те що є
найкраще свідчить його відсутність
якби його не було так боляче
звідки би знала
що є так вочевидь
як камінець
заглибина по ньому
у попередженні
у нежданім зараз

    * * *

Твоя лицемірна відсутність завдає прикрості
усім.
Час протікає поміж пальцями мовби розпусна молитва.
Накриваю стіл набридливо.
Протилежні крісла присіли помисливо
спостерігають свій політ і святих харчів.
Глухий гуркіт під лісом як в Ібсена і собаки
пролітаючи скосом усвідомлюють
стіну застережень.
Увійшов колись до середини лазом інертности
Сьогодні навпомацки шукаєш дверей
намацуєш просвіти.
Вологою хустинкою витираєш на собі сліди
Твоїх пальців.
Тисячі пальців стикаються в повітрі
Випадають мов кіптява.

Довкола холонуть театрально
тактовно.

    Візьми мене, візьми мене, плетиво фіглярства і болю
Франц Кафка

Станеться що увійде у тебе мандруючий біль.
Якщо не встигнеш викашляти отряхнутися розташується в тобі
чіпатиме тебе від середини
шмагатиме і голубитиме
співатиме кантилени струнами до вуст або напружуватиме
всі твої барабанні перетинки.
Не знаєш що болить більше: удари чи лоскітливий дотик
мусліну на кадику
вузол губи, стиснутий до крові
сльози, що витісняються з горла і знову повертаються до носа вуха
куди-небудь, аби не ока.

Щемкий жар a rebours.

    Будеш суцільним пеклом!



Нарешті поступишся і усиновиш його.

У найменш очікуваний час
осиротить тебе
мовби так і повинно бути
як кумедного безпритульного кайданника

    КРОКИ

Чи ці кроки на снігу ведуть кудись?
Здалека виглядають мовби тракт Мебіуса.

Колись я йшла по кохання і повернулася з півдороги.
Зашпорталася у власні кроки.

– Чи Пан іде вперед чи повертається? – запитала я
випадкових кроків на тому пустирі.
– Стою тут і чекаю, – відповіли кроки і пішли далі.

    КРАКІВ – ВАРШАВА-ЗАХІДНА

Найбільше сумую на залізничних вокзалах
у недоладних залах очікування
на невиразних перонах
і тоді коли потяг рушає і проминає ряди будинків
клоаку міста інший бік мурів
смолисті ніякі садибні загорожі
ці невикінчені садово-огородні ділянки.
Сумую за покинутими місцями і людьми
такими у яких могли бути для мене і є для інших
навіть тими яких ніколи не знала
а проте належать до мого минулого
назавжди.

    CАМОТНІСТЬ

Самотність це тільки відношення
відрізок
від до
від людини до людини
від людини до місця
але найперш
від себе до себе.

Несподіванкою для мене
принаймні раз на день є те
що моя самотність є
в площинах
від тебе до мене
від до
ось що

    СИВІЛЛО, ЧОГО ПРАГНЕШ?

Ворони риються в купі нечистот.
Мороз висить тут густий мов час. Імла обгороджує стіною брудні простори.
Якось невпевнено світає – бісів неон.
Вимірюю його бурмотіння чи миготіння. Звучить тиша

Неможливо вилущувати звуки
Немислимо вилущувати палахкотіння.

У тому світі – занедбаному порожньому глечику із Кум.

    СИВИНА

Як це стається що спадають з цієї голови
тільки сиві волоски
хоча блищали на сонці гордо
мов рідкісне колосся ендемічних* трав?

Щодня мільйони сивих голів опадають
на узголів’я життя
аби наблизитися до таємниці
у іншому вимірі безістерії і безекстази.

Каміння лазу відчиняється одним
досвідченим ривком.
Тут нікого не дратує цей писк.
Потрібно аж диявольськи насиченого кольору, її тла
аби розгледіти це одноманітне
опадання.
Уповільнений темп убивання від початку
у величі прав природи
без жодної поправки до закону.

Присвячую їм хвилину здивування
сивим метеликам
що кружляють у танці
осипання
білого
строкатого
чорного
у прозорість


____________________________
* ендемічний – (з гр.) місцевий, властивий даній місцевості або поширений в ній